Атака тролів. Онлайн небезпеки для журналістів
©SlogomanУкраїнську медіаспільноту час від часу трусить через так звані фейсбучні скандали, де журналісти відіграють основну роль. Чи то хвиля хейтерства після реакції на "дорогенька моя" – звернення Петра Порошенка до ексжурналістки "Детектора медіа" Марини Баранівської, – чи то булінг журналістів, які потрапили до списку "Миротворця", що виставив у публічний доступ персональні дані всіх журналістів, акредитованих у так званих "ДНР" / "ЛНР", або хоч би Богдана Кутєпова після кожного його “резонансного” посту в соцмережах.
Онлайн-булінг
За даними анонімного опитування *, проведеного ГО “Інститут масової інформації”, 88% українських медійників стикалися з інтернет-тиском. І 87% тих, хто стикався з кібербулінгом, пов’язують це зі своєю професійною діяльністю.
Так, наприклад, журналістка Громадського телебачення Настя Станко розповідає, що потерпає від кібербулінгу постійно. “Як тільки виходить якась історія серйозна, або інтерв'ю моє, або якась лекція з моєю участю, то завжди щось таке було – більшою чи меншою мірою. Найяскравіші історії – це мій публічний захист журналістів від сайту "Миротворець", також моя лекція в УКУ у 2015-му, слова з якої вирвали з контексту, ну і, звісно, наш репортаж з Промки у 2016-му і моє розслідування про слідчий ізолятор СБУ. Але були й інші історії”.
Опитування показало, що інтернет-булінг виявляється по-різному. На перше місце серед інтернет-загроз медійники поставили атаки тролів в інтернеті: від них страждає 42% опитаних. Такі атаки виражаються переважно у формі флеймінгу (38% респондентів) та обмовленні / зведенні наклепів (20% респондентів), а також 14% медійників заявили, що страждають від нападок.
Шеф-редактор вінницького видання "Vежа" Андрій Качор ділиться своїм досвідом: “Цькування були різні: від погроз фізичною розправою мені та моїм рідним до поширення відвертої неправди про мої начебто статки, про одночасне фінансування моєї діяльності різноманітними структурами і просто якісь тупі спроби приниження. Найкумеднішим випадком вважаю ситуацію 2012 року, коли про мене зробили комп'ютерну флеш-гру, де мене треба було "прихлопнути" скрученою газетою, сам у неї інколи граю”.
Хоча на реальний булінг та кіберпереслідування (приховане відстеження через інтернет для організації злочинних дій на кшталт зґвалтування, фізичного насильства, побиття) припадає всього 0,5 та 1,5% відповідно, їхні наслідки реально становлять небезпеку життю і здоров’ю.
“Саме зараз триває, мабуть, наймасштабніша атака на мене і мою редакцію з боку проросійського пропагандиста Анатолія Шарія: це не лише інтернет-цькування і погрози, а й фізичні напади. Зараз ці справи розслідує поліція” – каже Андрій Качор.
У 36% випадків онлайн-булінгу стається після написання постів у соцмережах, а 31% – після публікації журналістських матеріалів. Це підтверджують і Анастасія Станко та Андрій Качор. Нова хвиля кібербулінгу починається одразу після виходу резонансного матеріалу.
Як це шкодить журналістам?
Кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапії Treatfield Антон Федорець каже, що кібербулінг сприймається як ситуація публічного приниження, тому викликає сором, страх або сором і страх водночас. Обидві ці емоції пригнічують творчість, людині стає складніше вигадувати щось нове, діяти креативно, бути оригінальною. До того ж це демотивує, може виникати страх публічності – усвідомлений або ні, – страх демонструвати свою роботу, щоб не підставитися під булінг, не привертати зайвої уваги "тролів". Для роботи журналіста це може мати катастрофічні наслідки, оскільки бажання донести певні факти або висновки до якомога більшої кількості людей – основа професії.
Найважче для журналістки Насті Станко – це те, як переживають онлайн-булінг стосовно неї її близькі. Це найбільше тиснуло на неї, і вона відчувала свою провину, адже вони не вибирали професії журналіста. “Здебільшого це насмішки, побажання смерті, нівелювання моїх знань і вмінь, натяки на те, що я несповна розуму або що ворог країни, писали навіть, що тричі ворог (ггг). Як це мене торкнулось? Ну, наприклад, я перестала писати у твітері, де мала 150 тисяч підписників, і якийсь час майже не писала у фейсбуку, та і зараз не дуже хочу туди повертатись. Найкомфортнішими для мене зараз є інстаграм і телеграм (маю там свій канал)” – каже Анастасія.
Поради журналістам, які стикаються з кіберцькуванням, від кандидата психологічних наук, гештальт-терапевта, співзасновника платформи онлайн-психотерапії Treatfield Антона Федорця
1. "Не годувати троля".
Стара і банальна порада "не годувати троля" – працює. Якщо йдеться не про конструктивну критику, а саме про цькування, не варто вступати в діалог, виправдовуватися, щось пояснювати, аргументувати. Коментатора, який обрав формат булінгу, неможливо переконати розумними поясненнями та цивілізованим діалогом: на цьому полі просто неможливо перемогти, не варто навіть намагатися.
2. Бути свідомим, що громадська чи журналістська діяльність спричиняє увесь спектр реакцій, зокрема некоректні й образливі.
Будь-яка творча й соціально значуща діяльність породжує інформаційну хвилю – ця хвиля природно спричиняє "протидію середовища". На жаль, це закономірна реакція, часом ця реакція набуває неприємних і некоректних форм. Варто повторювати собі, що агресивні, беззмістовні реакції – не ознака низької якості матеріалу, не критерій оцінки ваших професійних якостей. Це як погана погода, як закони фізики: сильна дія породжує сильну протидію, сильна хвиля в річці піднімає бруд із дна.
3. Користуватися всіма доступними технічними інструментами, щоб захистити себе від цькування.
Соціальні мережі та цифрові платформи дають можливість банити, видаляти користувачів, обмежувати права на коментування. Усім цим варто користуватися без вагань. Важливий момент: якщо йдеться не про образи, а про загрози, – перш ніж видалити коментар, варто зробити скриншот, щоб потім за потреби використати його як доказ. Із психологічного погляду дуже корисно очищати простір навколо себе якомога активніше, усіма можливими методами.
4. Повторювати собі, що журналіст не є відповідальним за емоції читачів.
Сильний, резонансний журналістський матеріал може спричиняти у читачів сором, страх, обурення, може буквально підірвати чиюсь картину світу. Не всі здатні контролювати свої емоції, не всі мають навички саморегуляції, на жаль. Але чужий гнів у жодному разі не відповідальність і не провина журналіста.
5. Не тримати своїх переживань усередині, не ізолювати себе.
У складний момент може виникнути бажання менше спілкуватися, не розповідати про свої складнощі, приховувати проблеми, але цього не варто робити. Дуже важливо не тримати свої почуття сорому, страху, образи, обурення всередині, а забезпечити себе колом підтримки. В ідеалі це має бути комплексна підтримка: друзі та близькі, які даватимуть вам любов; психолог, який допоможе впоратися з найглибшими і найскладнішими переживаннями; професійна спільнота, яка зможе поділитися досвідом й підтримати з повним розумінням ситуації. Не у всіх є така масштабна підтримка, але варто запам'ятати головне – добровільна ізоляція та замовчування в таких ситуаціях дуже і дуже шкідливі.
А що там зі зламом акаунтів?
Під час опитування серед інтернет-загроз на другому місці після онлайн-буліну (42%) виявилися злами акаунтів (15%).
У Лабораторії цифрової безпеки пояснюють, що проблема зламу акаунтів найактуальніша серед журналістів, якщо йдеться про цифрову безпеку. Водночас якщо ще рік-два тому намагалися зламати зазвичай імейли, то останнім часом зловмисники перемкнулися на месенджери.
Щомісяця Лабораторія отримує щонайменше чотири-п'ять звернень, коли журналісти підозрюють, що з їхніми акаунтами щось трапилось. Іноді це фішингові листи, іноді дивні сповіщення від сервісів чи дивна якась поведінка. Інколи журналісти розповідають про це у своїх соцмережах, але зазвичай такі випадки залишаються непублічними. За останні пів року в Лабораторії зафіксували сім успішних зламів, з них три – у журналістів-розслідувачів.
Месенджери ж зламують через перехоплення смс, і тут захиститися допоможе лише двофакторна авторизація з надійним паролем. Її можна під'єднати в Telegram, WhatsApp, Facebook Messenger та Signal, але не можна у Viber.
“Якщо йдеться про імейл, то найчастіша проблема – повторне використання пароля. Наприклад, журналіст використовує на своєму Gmail той самий пароль, що й на іншому неважливому сайті. Або ж журналіст отримує фішинговий лист і випадково через неуважність вводить свій пароль на підробному сайті. Наприклад, у серпні у журналістки 1+1 зламали Gmail за допомогою фішингового сайту, одразу поміняли пароль і способи відновлення і після цього полізли у її Facebook-акаунт. На відновлення доступу пішов час, дані були втрачені” – каже Ірина Чулівська, голова ГО “Лабораторія цифрової безпеки”
Щоб зменшити ймовірність зламу імейлу, Ірина Чулівська радить зробити два мінімальні кроки:
1) поставити розширення у браузер Password Alert, яке не дасть ввести пароль Gmail на сайті, що не належить Google (на жаль, доступно лише для користувачів Google Chrome).
2) увімкнути двофакторну авторизацію.
А що ж тоді робити?
“Я навіть зверталася до поліції із заявою про погрози, носила роздруківки коментарів, але ніхто справу так і не відкрив” – каже Анастасія Станко.
Олександр Сидельников, кандидат юридичних наук, LL.M. з верховенства права для розвитку Loyola University Chicago, каже, що чинне законодавство України не містить окремих норм, які б регламентували відповідальність за кібербулінг щодо журналістів.
Хто ж тоді є відповідальним за їхнє цькування? З огляду на важливість свободи слова для демократичної держави в Україні існує кримінальна відповідальність за переслідування журналістів. Зокрема, частиною 2 статті 171 Кримінального кодексу України передбачено, що вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років. Також статтею 345-1 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо журналіста, його близьких родичів чи членів сім’ї, яке карається виправними роботами, арештом, обмеженням або позбавленням волі на різні строки. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції журналіста також є злочином (стаття 163 ККУ).
Проте вчинення подібних протиправних дій досить складно довести, оскільки суд має встановити, що особа, яка писала образи журналісту, мала намір вплинути на його професійну діяльність. Крім того, вказані склади злочинів охоплюють далеко не всі випадки кібербулінгу журналістів.
“Доцільно було б встановити адміністративну відповідальність за булінг щодо журналістів, як це має місце щодо учасників освітнього процесу (стаття 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Це дозволить охопити широке коло діянь, які належать до цькування журналістів, та полегшить притягнення винних осіб до відповідальності” – коментує Олександр Сидельников.
У підсумку експерти ІМІ рекомендують журналістам насамперед звертатися до правоохоронців, фіксувати випадки онлайн-булінгу і вжити всіх необхідних заходів для убезпечення своїх акаунтів та запобігання витоку особистої інформації. Пам'ятати про себе, як найвищу цінність, та приділяти увагу своїм потребам.
І найважливіше: журналістська солідарність може вирішувати багато проблем та допомогти переживати важкі професійні моменти. Солідаризуймося, бо ми того варті!
Ірина Земляна, медіаекспертка, тренерка з безпеки ІМІ
Матеріал підготовлено в межах проєкту з безпеки для журналістів Jmama
