Як медійникам впоратися зі звільненням під час карантину: рекомендації психолога

Перша домедична допомога для журналістів

©biscotto87

За даними опитування ІМІ, пандемія викликала труднощі у багатьох українських ЗМІ: 22% опитаних зіткнулися із проблемами із заробітною платою у вигляді затримань та скорочень, 14% повідомили про скорочення / зменшення діяльності. 5% повідомили, що очікують на звільнення протягом карантину. 

Звільнення – завжди стрес, але в ситуації пандемії стрес може додатково посилюватися через невизначеність та глобальність кризи. Що робити, щоб пройти звільнення або зниження доходу з мінімальними втратами для психіки? Розповідає співзасновник платформи онлайн-психотерапії Тритфілд, к. психол. н., гештальт-психотерапевт Антон Федорець.

Розплутати клубок емоцій

Бажання «скасувати» усі негативні почуття й припинити відчувати злість або страх дуже поширене і водночас не дуже реалістичне. Ми можемо керувати своєю поведінкою або реакцією на почуття і думки, але самих почуттів ми не контролюємо. Але якщо розплутати клубок напруги й виокремити його складові, – може стати легше вже від цього. Які емоції супроводжують втрату роботи? Як правило, це страх або тривога за майбутнє, злість на начальство або на обставини, іноді – сором, якщо людина переконана, що причина звільнення у ній самій й звикла пов’язувати свою ідентичність із професійною діяльністю. Як не дивно, багато хто помічає й таку неочікувану емоцію як полегшення, – коли професійне вигорання було занадто близько, і тепер психіка натякає нам, що вигода від тимчасового вимушеного відпочинку буде більшою, ніж фінансові неприємності. Або полегшення від того, що насправді проект не радував і не здавався змістовним. Хтось замість страху і розчарування відчуває азарт та цікавість, – бажання спробувати себе у новій темі або спеціалізації. 

Розглянути й виділити окремі переживання з внутрішнього «шторму» дуже корисно: можна розгледіти щось нове, можна природним шляхом помітити позитивні боки того, що відбувається, не примушуючи себе «мислити позитивно». Деякі шкідливі переконання («це я і тільки я в усьому винен») теж вдасться помітити та відкинути.

Скласти план дій

Наявність плану дій заспокоює завжди, навіть якщо реалізувати план складно. Справа в тому, що мозок перемикається до іншого режиму, – з режиму емоцій до режиму аналізу й роздумів. Розробляючи план, можна помітити додаткові можливості, хоча ще хвилину тому здавалося, що настає повна катастрофа й спертися нема на що. 

Буде корисно написати окремі плани на випадок “оптимістичного сценарію” та “песимістичного сценарію”. Допоможуть відповіді на найрізноманітніші питання: “на скільки місяців вистачить запасу грошей? де я зможу зайняти або попросити допомоги? де я буду шукати нову або додаткову роботу? що мені потрібно зробити для цього? чи є у мене оновлене резюме і приклади робіт? які професійні навички з минулого у мене є і зараз теж можуть стати в нагоді?” Не обов'язково приймати рішення та починати діяти відразу, – достатньо просто виписати й обміркувати різні варіанти. 

Окреслити свою зону контролю

Коли закривається компанія або нас звільняють, ми різко відчуваємо втрату контролю над своїм життям. Разом із втратою багатьох звичних і важливих речей через карантин, це може викликати відчуття абсолютної втрати контролю, яке досить тяжко переживати, у найгіршому випадку – навіть сформувати навчену безпорадність, стан апатії або депресії.

Тому навіть коли нічого не вдіяти (не можна вплинути на ринок праці або змінити рішення керівника), – важливо дуже чітко розуміти, де проходить зона мого контролю і на що я все-таки вплинути можу. Часом навіть “зміщена активність” – наприклад, генеральне прибирання вдома й пересування меблів – може знизити стрес й повернути відчуття контролю. 

Знайти або сформувати коло підтримки

У разі звільнення або втрати частини замовлень дуже важливо, щоб самоізоляція залишалася виключно фізичною, а не психологічною. Важливо знайти або сформувати коло підтримки. Будь-яка віртуальна група абр чат, де можна безпечно ділитися емоціями, розповідати про свої проблеми й слухати історії інших, може відчутно покращити емоційний стан і допомогти пережити кризу. У цьому є й практичний зміст: зазвичай у таких групах передають новини, вакансії, інформацію про нові можливості. 

Попри усю важкість ситуації, можна розраховувати, що світ і суспільство швидко відгукнеться й зреагує на зміни, у тому числі й на масові скорочення та звільнення: наприклад, відкриватимуться безкоштовні освітні програми, з’являться нові інструменти та платформи пошуку роботи, а кількість пропозицій та нових проектів поступово збільшуватиметься.

Олена Гапак — авторка, перекладачка, редакторка