Кібербулінг і журналістика: два виміри рішень

©biscotto87 ©biscotto87

У липні журналістка Катерина Сергацкгова була вимушена виїхати з України через кібербулінг - зокрема, їй погрожували. Усе почалося з матеріалу видання "Заборона", де йшлося про нібито зв'язки українських фактчекерів StopFake та неонацистських організацій. Зрештою найбільш гостру реакцію викликав пост журналіста Романа Скрипіна, який, критикуючи Сергацкгову, використовував мову ненависті та згадував про її особисте життя. Комісія журналістської етики звинуватила його в кібербулінгу.

Кібербулінг - одна із загроз, з якою стикаються журналісти та журналістки. Саме поняття доволі широке, але його можна звести до цькування і погроз у соціальних мережах, а також поширення особистої інформації про медійника чи медійниці. Можливий також злам акаунтів. Від кібербулінгу страждають і громадянські журналіст(к)и, і професіонал(к)и.

За даними дослідження Інституту масової інформації, 88% медійників і медійниниць України ставали жертвами кібербулінгу.

Цифровий вимір

Експертка з цифрової безпеки Надія Баловсяк зазначає, що до кібербулінгу, спрямованого на людей зі сфери медіа, додається ще й доксінг - публікація особистих даних і документів. Вони також можуть стосуватися матеріалів, над якими працює людина. І саме це - більша загроза, ніж звичне цькування.

"Про нас у мережі гуляє дуже багато особистої інформації - ми не завжди знаємо, якої саме, - пояснює експертка. - Тим більше, ми не можемо її контролювати. Це можуть бути відкриті дані, що легко знайти - наприклад, фотографії, а можуть бути документи й дані, які приховані. Треба враховувати цей аспект, коли йдеться про власну безпеку".

Якого б формату не набув кібербулінг, Надія Баловсяк радить передусім прорахувати можливі ризики. Наприклад, подумати, хто з близьких може бути "вразливим місцем". Це може бути дитина, до прикладу. Її можуть сфотографувати і поширювати знімок чи використовувати для погроз. Тоді варто продумати шлях додому зі школи, щоб уникнути небажаних зустрічей.

Важливо встановити двофакторну автортзацію на всіх акаунтах і долучитися до програми підтримки журналістів і журналісток від Google - завдяки ній можна перевірити, яку саме інформацію про вас поширюють. Час від часу варто перевіряти, чи не заходив ніхто зі сторонніх пристроїв. Також Надія Баловсяк радить не публікувати інформацію про себе, що не має критичної важливості, і не тримати в смартфоні чи на хмарних сховищах важливі документи.

Інша справа - це викрадення техніки з документами і файлами. Надія Баловсяк пояснює, що в журналістів і журналісток можуть викрадати смартфон чи ноутбук, щоб отримати потрібну для булінгу інформацію.

Якщо ваш акаунт зламали, варто передусім вийти з нього на всіх пристроях, змінити паролі, у тому числі - від банківських карток.

Щоб уберегти фізичні носії інформації, експертка радить мати два смартфони - той, що ви використовуєте для роботи, не варто брати з собою на неробочі зустрічі або ж ховати його ретельніше, залишаючи на виду інший гаджет. Також варто використовувати "порожній" пристрій, якщо їдете на окуповану територію або працюєте над важливим розслідуванням".

"Смартфон - наше найбільш вразливе місце, - вважає Надія Баловсяк. - Зараз ще мало говорять про небезпеку застосунків, але саме через ці "дірки" може трапитися витік особистої інформації. Застосунки мають доступ до наших даних, про який ми не здогадуємося".

Щоб ненароком не поставити на власний гаджет шкідливий застосунок, треба перевіряти їх перед встановленням - чи не потрапляли до антирейтингів або списків шкідливих програм. У них можуть опинитися навіть ті, що нібито повинні убезпечити користувачів і користувачок - наприклад, VPN-застосунки.

Юридичний вимір

Медіаюрист Ігор Городиський радить дивитися на кібербулінг зі сторони закону. Стосовно журналістів і журналісток це поняття можна розглядати як погрози через діяльність, що карається статтю кримінального кодексу, у той час як звичайний кібербулінг можна віднести хіба що до адміністративного правопорушення.

"Як на мене, кібербулінг - це злочин проти окремої особистості. Поширення інформації, фотографій, документів, - додає він. - І вчиняє його конкретна людина або група людей. Просто фраз "я тебе вб'ю" - це не кібербулінг. Для такої класифікації її повинно супроводжуввти цькування і апеляція до особистості. Якщо раніше складно було довести, що сторінка в соцмережах комусь належить, то зараз нарешті це враховують, і за таке можуть покарати".

Проте буває і складніше - наприклад, створюють телеграм-канал для цькування, і знайти його власника чи власницю складніше.

У будь-якому випадку Ігор Городиський радить протидіяти на рівні закону і звертатися в поліцію. Для цього треба зберегти скріншоти і написати відповідну заяву. Поліціянти не мають права відмовити у такій заяві, але достовірність погроз ще треба буде довести спеціальним експертизам.

Коли ж кібербулінг вчиняють посадові особи, дієвими можуть бути "гарячі лінії". Тоді вони нестимуть адміністративну відповідальність. Наприклад, на місцевих чиновників можна скаржитися через ЦНАПи.

Якщо підстав для відповідальності недостатньо, то порушника чи порушницю все одно викликають на бесіду і попереджають, щоб надалі такого не траплялося.

Дієве рішення

Дарина Синицька пройшла описаний вище шлях. У 2017 році журналістка онлайн-видання "Полтавщина" опублікувала дані з відкритого реєстру - поліція неправомірно здобула номери людей, присутніх на мітингу проти незаконної забудови в центрі міста. Дехто з них був з іншого міста, нападали на місцевих протестувальників. Серед номерів був телефон місцевого "активіста" Андрія Князєва.

Чоловік почав писати погрози Дарині в особисті повідомлення, а потім опублікував пост з погрозами. Мовляв, Дарина - з Донецька, її Полтава прийняла як свою, а вона поширює номери і дезінформацію. У коментарях почали погрожувати журналістці зґвалтуванням.

Тоді Дарина написала заяву в поліцію. Справу закривали двічі, проте після обурених постів журналістки у Facebook поновлювали. Врешті експертизи довели, що Дарина постраждала від кібербулінгу і суд виніс перший подібний в Україні вирок. Андрій Князєв за статтею 345-1 ККУ отримав умовний термін два роки і визнав свою вину.

Справа Дарини доводить, що кібербулінг - реальний злочин, і добитися справедливості в подібних справах можливо. 

Оксана Руслова, журналістка

Інші матеріали
Технічне забезпечення журналістівВеликодні поради з безпеки для журналістів, що працюють “у полі”
@luis_molinero
Оцінка і планування ризиківЩо робити, коли респондент небезпечний для журналіста
КібербезпекаКонтрацепція в мережі. Як убезпечитися під час роботи в браузері