Масова стрілянина в громадських місцях. Основні правила з безпеки

Photo by Ivan Samkov from Pexels Photo by Ivan Samkov from Pexels

В сучасному світі не існує єдиного юридичного визначення такого явища, як масова стрілянина в громадському місці (mass shooting). На щастя, такі випадки в Україні є винятковими, відповідно, і спеціальний термін для такого явища відсутній.

В інших країнах є певні юридичні особливості. Наприклад, у США, відповідно до закону “Про сприяння розслідуванню насильницьких злочинів”, ухваленого в січні 2013 року, масове вбивство визначається як убивство з принаймні трьома смертями, за винятком винного. Американська телемережа CBS визначає, що масова стрілянина – це подія, яка охоплює розстріл з п'ятьма (іноді чотирма) та більше потерпілими. Краудсорсинговий сайт даних Mass Shooting Tracker, на який посилаються такі медіа, як CNN, MSNBC, The New York Times, The Washington Post, The Economist, BBC тощо, визначає масову стрілянину як будь-який інцидент, під час якого постраждало четверо або більше людей, незалежно від того, чи вони були вбиті, чи отримали поранення різного ступеня важкості. 

Доволі стисло, але розглянемо кілька трагедій.

20 квітня 1999 року двоє учнів старших класів увірвалися до школи “Колумбайн”, штат Колорадо, і почали розстрілювати учнів та вчителів. Унаслідок загинули 15 людей, 24 отримали поранення. Після масового розстрілу одинадцятикласники Ділан Кліболд та Ерік Гарріс наклали на себе руки. Вони були  звичайними, “посередніми” дітьми, але постійно зазнавали цькування з боку однолітків. Після переходу із середньої школи до старшої Кліболд та Гарріс не змогли адаптуватися до нового колективу. Саме цю трагедію вважають відправною точкою  масових розстрілів у школах.

22 липня 2011 року Андерс Брейвік підірвав норвезьке міністерство юстиції та застрелив 69 молодих людей на острові Утея в ім'я боротьби з уявними “культурними марксистами, які здають Європу мусульманам”. Як пише Радіо Свобода, бстеження, проведене в 2011 році психіатрами Сюнне Серьхейм і Торгейром Хусбю, виявило у Брейвіка параноїдальну шизофренію, за результатами ж другої експертизи, проведеної психіатрами Агнаром Аспосом і Тер'є Террісеном цього року, "норвезький".

15 березня 2019 року в новозеландському місті Крайстчерч 28-річний австралієць на ім'я Брентон Таррант разом зі спільниками ввійшов у місцеву мечеть і розстріляв парафіян. Усе, що відбувалося, він знімав на GoPro. О 13:40 за місцевим часом у мечеті Ан-Нур та Ісламському центрі Лінвуд у Крайстчерчі внаслідок розстрілу загинуло 49 людей, ще 40 отримали поранення. Таррант був затриманий поліцією та засуджений до довічного позбавлення волі. Перед нападом Брентон опублікував у Twitter маніфест на 37 сторінок, про себе стрілець писав таке: “Просто звичайна біла людина, 28 років. Народився в Австралії, в робітничому класі, в сім'ї з низьким доходом. Мої батьки шотландського, ірландського та англійського походження. У мене було звичайне дитинство без особливих проблем. Був невеликий інтерес до освіти під час навчання, я ледве встигав навчатися… Я звичайна біла людина зі звичайної родини, яка вирішила зайняти позицію, щоб забезпечити майбутнє для мого народу”. Заявив, що на такий вчинок його надихнув злочин Андреса Брейвіка. 

Визначальною рисою мотивів масових розстрілів (які відбуваються в публічних місцях за допомогою вогнепальної зброї) є те, що їх зазвичай вчиняють глибоко невдоволені люди, які прагнуть помститися або розплатитися за невдачі в школі, кар’єрі, романтиці та житті загалом. Найчастіше нападників об’єднує бажання вбити якнайбільшу кількість, їх не цікавлять якісь конкретні особи, їх не цікавить якась політична мета. 

Не існує єдиного алгоритму дій для людей, які опинились у подібній ситуації. Адже всі такі ситуації мають велику кількість особливостей. 

На основі власного досвіду автора та керуючись протоколом безпеки FBI розглянемо три основних варіанти поведінки в разі масової стрілянини в громадських місцях: 

1. Якщо можеш – БІЖИ!!! Якщо дозволяє ситуація та локація, треба бігти, бігти, швидко пригинаючись. НЕ В ПОВНИЙ ЗРІСТ. Ви маєте зменшити площу свого можливого ураження. Зигзагами, за можливості – від схованки до схованки. На повністю відкритому просторі ви не маєте перебувати більш ніж три секунди. Якщо є можливість – стрибайте з другого поверху, це треба зробити. Так існує ймовірність отримати травму, але залишитися живим – це набагато краще, ніж навпаки. До того ж це непоганий стимул присвятити більше уваги власній фізичній підготовці вже зараз. Так, невідомо достеменно, чи опинитеся ви колись у поганому місці в недобру годину, але фізична підготовка 100% у будь-якому разі продовжує життя.

2. Якщо немає можливості бігти – ХОВАЙСЯ. Коли ви ховаєтеся, дуже важлива тиша: ви не маєте видавати жодних звуків. Важливе і світломаскування – ви та ваші дії не мають видавати жодних світлових сигналів.

Місця для схову. Тут є багато нюансів, але хочу відразу застерегти від спроб сховатись у якихось герметичних скринях, шафах, морозильних камерах. Через те що ви можете померти від нестачі повітря. Якщо ви лишилися в аудиторії, бібліотеці, цеху або іншому приміщенні та немає можливості його швидко залишити – блокуйте двері. Завалюйте, підпирайте та нагромаджуйте величезні барикади, які унеможливлять відчинення дверей зовні. Після цього необхідно лягти на підлогу, бажано подалі від вікон, перевести телефони та інші гаджети в беззвуковий режим, причаїтися, прислуховуватися та спостерігати. Як згадувалося раніше, нападників цікавить кількість. З огляду на швидкість поширення інформації часу буде обмаль. І, найімовірніше, нападник піде оглядати інше приміщення, а ви за допомогою текстових повідомлень зможете передати цінну інформацію про його переміщення. 

3. Якщо немає можливості втекти або сховатися – БИЙСЯ! Треба розуміти, що йти з кийком або стільцем на злочинця з вогнепальною зброєю – це майже те саме, що голіруч. Ситуація патова, але є можливість підвищити свої шанси. Наприклад, скоординувати свої дії з кількома особами, застосовувати кидання важкими предметами, засліпити нападника за допомогою підручних засобів (лазерна указка, вогнегасники, хлорне вапно), бити струменями води з пожежних гідрантів тощо.

Як то кажуть, “не буває безвихідних ситуацій”, тому не піддаватися паніці, думати, аналізувати та діяти. І ніколи, ніколи не здаватись! 

Євген Небибко, спеціаліст із мінної безпеки

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту "Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України". Матеріал відбиває позицію авторів і необов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".

 
Інші матеріали
@luis_molinero
Оцінка і планування ризиківЩо робити, коли респондент небезпечний для журналіста
timesofindia.indiatimes.com
Перша домедична допомога для журналістівМедійники й сонце. Як уберегтися від теплового удару
Photo by Michael Guerrero from Pexels
Оцінка і планування ризиківТехнічне забезпечення журналістівПерелік запитань для редактора, що відправляє журналіста/ку на небезпечне завдання