Як НЕ треба знімати на передовій. Поради військового кореспондента
фото ІМІ“Ти поїхав, а солдати лишились” – основне правило, яким користуюся, коли знімаю репортажі на Донбасі.
Фоторепортаж або сюжет на телебаченні подивиться не тільки твій редактор, твої герої та їхні родичі. Всі ці матеріали ретельно передивляються бойовики російсько-окупаційних військ. Вони вивчають кожен кадр, який може їм надати стратегічно важливу інформацію. Наприклад, розташування військ та вогневих точок, наявність тієї чи іншої зброї, зовнішній вигляд бійців. Їхні імена та позивні.
Від того, як ти виконаєш свою роботу, може залежати життя людей. У прямому сенсі.
Я працюю на Донбасі з 2014 року. Об’їздив усю передову від Маріуполя до Станиці Луганської. У 2015–2016 роках сам був піхотинцем під час мобілізації і побував по інший бік відеокамери та мікрофона. Тому точно усвідомлюю важливість інформаційної зброї. Іноді один кадр може надати більше інформації, ніж кількаденна робота розвідників у тилу противника.
Коли я приїжджаю на передову, підсвідомо ставлю себе на місце воїна. Як саме він одягнений, яка в нього зброя, яке звання та посада. Це дозволяє оцінити ситуацію: що саме він може розповісти й що може показати, які тут завдання виконує. Про що варто питати на камеру, а що краще обговорити без запису.
Звичайно, я розумію, що можу і що варто зафільмувати на позиціях, а що краще не показувати, адже сам був на місці солдата. І чітко усвідомлюю, як невдалий кадр може заподіяти шкоду. Оскільки може надати стратегічно важливу інформацію для противника. Іноді краще пожертвувати якимось кадром – задля збереження життів солдатів.
Завоювати довіру армійців дуже важко, адже вони не всіх пускають у свій тісний і замкнений світ, і втрата цієї довіри може відбутися миттєво. Тому потрібно бути вкрай обережним як зі словами, щоб не образити людину, так і з кадрами. Бо відео, тексти, фото – це слова журналіста.
Є основні правила, яких я намагаються дотримуватись у своїй роботі на фронті.
Знімання без прив’язування до місцевості
Прив'язуванням можуть бути дерева, зламані лінії електропередач, зруйновані будинки – все це може служити орієнтиром для бойовиків. За цими орієнтирами вони можуть вирахувати з точністю до метра, звідки велося знімання. Отже, якщо ви знімете бійця поруч з бійницею, звідки він веде вогонь, а в кадр потрапить, наприклад, зруйнований будинок, то противник зможе вирахувати, де саме розташована ця кулеметна точка. І наступного дня, коли ваш герой стрілятиме з кулемета, його можуть убити. Тому що бойовики знатимуть точно, звідки він веде стрільбу.
Коли знімаєте на передовій, слід ретельно оглядатися. Все, що потрапить у кадр, може надати противнику масу інформації.
Знімання на бойовому спостережному посту
Спостережний пост (СП) – це перша лінія оборони. Крайня лінія фронту. Далі – тільки противник. Тут точаться реальні бойові дії, летять кулі, розриваються снаряди, гинуть солдати. Кожен СП має всю необхідну для ведення бою інформацію – розташування бойових позицій противника, відстань до них, орієнтири на місцевості, позивні власних постів та позивні постів противника. Вся ця інформація часто надрукована на папері й висить десь на стінах. Ці папери можуть потрапити в кадр.
І якщо в сюжеті ви раптом зробите фото, в кадрі якого буде видно, наприклад, назву спостережного поста противника – “Сокіл”, але водночас не називатимете ані місця знімання, ані дня знімання, ані номера бригади, то противник зрозуміє, що позиція, де велася зйомка, прямо навпроти них.
Побут армійців
Я намагаюся уникнути знімання в бліндажі. Тільки якщо це не стосується безпосередньо теми мого сюжету. Знімання в бліндажі може дати противнику безліч корисної інформації – кількість людей, які в ньому живуть (за кількістю спальних місць), різновид зброї (часто бійці зберігають зброю коло себе), в кадр можуть потрапити схеми розташування спостережних постів і їхні позивні.
Імена, прізвища бійців та їхні позивні
Я завжди називаю бійців у своїх матеріалах суто на ім'я. Дуже рідко використовую в матеріалах позивні й майже ніколи – прізвища. Це персональна інформація, згідно з якою противник може отримати розгорнуту інформацію про бійця, його побратимів та підрозділ, у якому він воює. Також бійці використовують позивні для перемовин по радіозв’язку, а бойовики можуть прослуховувати ці переговори. Завдяки зазначеній інформації можна вирахувати, на якій саме позиції велося знімання. Це також може наразити на небезпеку армійців.
Назва підрозділу
Те саме правило діє і з назвою підрозділу. Намагаюсь уникати вживання номерів бригади, де знімаю. Кажу “боєць мотопіхотної бригади”, а не “57 окремої механізованої бригади”. Кажу “десантник”, а не “боєць 80 окремої десантно-штурмової бригади”. Назва підрозділу може надати противнику інформацію про кількісний особовий склад – бригада це чи батальйон, а також про те, яке саме озброєння в них може бути. Видати назву підрозділу може патч на плечі в бійця, який потрапить у кадр. За цим також треба стежити.
Зброя на позиції
Наприклад, зброя снайпера, міни або снаряди. Тип та калібр зброї може дати інформацію про характер розташування спостережного посту та завдань, які поставлені перед бійцями на цьому посту.
Усі спостережні пости передньої лінії оборони розташовані від 100 метрів до 1 кілометра від лінії оборони російсько-окупаційних військ. Отже, у сюжетах на телебаченні ви можете бачити в бійців автомати та кулемети, притаманні для таких позицій. Це очевидне піхотне озброєння.
Але якщо ви зафіксуєте міномет, то це вже додаткова інформація, що може бути використана противником для ідентифікації підрозділу та завдань, які він виконує.
Номери на військовій техніці
Якщо знімаю навчання танкістів на полігоні на Донбасі, то завжди передивляюсь, а чи не потрапили в кадр номери, нанесені на корпуси бронемашин. Якщо номери є, то завжди заблюрюю їх. За номерами, зокрема, можна визначити, до якої саме бригади вони належать і звідки приїхала ця техніка.
Найяскравіший приклад – розслідування причетності російських військ до збиття малайзійського “боїнга” на Донбасі у 2014 році. Установка “Бук”, якою збили “боїнг”, потрапила в ютуб: номери не були зафарбовані, й саме за цими номерами було встановлено, до якої російської військової частини належав “Бук”, звідки він приїхав і як він пересувався на Донбасі.
Зовнішній вигляд бійців – бронежилети, каски, аптечки, рації
Не знімайте бійців на бойових позиціях без засобів індивідуального захисту – без касок і бронежилетів. Це не тільки безпека і захист.
Якщо противник побачить, що армійці пересуваються без бронежилетів, то зрозуміють, що особовий склад розслаблений. У такому разі можна використати осколкові боєприпаси, які можуть завдати максимальних поранень бійцям, які не захищені.
Часто командири, які перебувають на позиції, носять із собою рації. Вони чіпляють їх до бронежилета. Це зручно. Але інформативно небезпечно. На екрані рації є інформація про радіоканал, яким користуються бійці для ведення перемовин між собою, корегування вогню або планування бойових операцій. Якщо бойовики дізнаються радіоканал, який використовують армійці, то зможуть його прослуховувати.
Населений пункт / геолокація
Не слід вказувати без зайвої потреби місце проведення знімання.
Інформація про населений пункт, у якому було проведене знімання на позиціях, може полегшити противнику ідентифікацію підрозділу та особового складу.
Знімання наслідків обстрілу
Знімання результатів обстрілу може слугувати для противника способом корегування вогню. Якщо ви показали на картинці вирву в землі, дірку в стіні, пошкоджені уламками дерева, а боєць (герой вашого матеріалу) чи ви самі кажете, що “бойовики схибили, снаряди не долетіли 200 метрів”, то будьте певні, що наступного після виходу матеріалу дня снаряди прилетять точно в ціль. Бо це фактичне корегування вогню.
Будьте відповідальні
Застосування таких обмежень залежить від кожної конкретної ситуації і обставин, у яких ви працюєте. Від теми, яку ви висвітлюєте.
Якщо ви не впевнені, що саме можна показувати, краще проконсультуйтеся з пресофіцером бригади, або командиром підрозділу чи командиром позиції, на якій ви працюєте, або з військовим, який вас супроводжує. Узгодьте, що можна знімати, а що краще б не потрапляло в кадр.
Жоден кадр не коштує людського життя.
Олександр Махов, воєнний кореспондент телеканалу “Україна”, учасник бойових дій
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту "Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України". Матеріал відбиває позицію авторів і необов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".
