Що робити, коли респондент небезпечний для журналіста

Оцінка і планування ризиків

@luis_molinero

Часто журналістам доводиться зустрічатися з людьми, яких у будь-яких інших умовах ми з радістю оминали б десятою дорогою. Але як же бути, якщо через роботу ти мусиш спілкуватися з небезпечними для себе респондентами? Ну принаймні самому не створювати собі труднощів. 

"Хочеш анекдот? Журналіст Азад Сафаров і оператор Рустам Хаджиєв їдуть на інтерв’ю до неонацистів". Так мої колеги жартували кілька місяців і мали на те всі підстави. Якщо у вас не зовсім українське прізвище та ще й нетипова слов’янська зовнішність, навряд чи вам слід їхати о 9-й вечора на інтерв’ю з неонацистами взимку до парку. Та ще й якщо і ваше ім’я, і ім’я вашого оператора геть неслов’янське. 

У парку і в темряві

Але десять років тому, коли мені було 23 роки, я не надто цим переймався. Тоді на інтерв’ю прийшли троє неонацистів. Усе начебто йшло добре, поки ми не завершили інтерв’ю і вимкнули камеру. Тоді один з них, великий силач, звернувся до мене з роздратуванням: "Ну от скажи мені, чого тобі вдома в себе не сиділося?"  Я приклав максимум ввічливості і толерантності, щоб згасити злість співбесідника, і, не марнуючи часу, ми поїхали геть з оператором. 

Коли я нині думаю, як правильно слід було зробити це інтерв’ю, я розумію, що найкраще його взагалі не варто було робити. Принаймні не мені і не з моїм оператором. А іншому колезі. По-перше, навіть з погляду отримання інформації моя присутність на інтерв’ю могла все зіпсувати. Неонацист міг зірватись і послати знімальну групу куди подалі. Або він міг замкнутися через нашу присутність і добирати слова, щоб не компрометувати себе. 

По-друге, з погляду безпеки зустрічатися з неонацистом в безлюдному парку ввечері – найдурніша затія. Інтерв’ю з небезпечними людьми варто робити вдень і на людних місцях. І якщо ви вже мусите з ними зустрічатись, то слід попередити когось на роботі про час і місце знімання і лишити контакти респондента. А вже на місці дати опонентові зрозуміти, що про вашу зустріч знають інші. Це можна зробити акуратно і ввічливо. Наприклад, відповідаючи комусь телефоном галасливо, що ви нині на інтерв’ю і незабаром повернетесь. 

Не варто також телефонувати таким людям із власного мобільного телефону або писати з власної пошти, лише з робочої. 

Рейд до казино

Інколи, виїжджаючи на зйомку, журналіст може не знати, де все закінчиться. В буквальному сенсі. Одного разу я поїхав на зйомку до радикальної організації, яка начебто боролася з нелегальними казино. Нам одразу сказали, що про місце рейду ми дізнаємося пізніше, лише за 15 хвилин до нальоту. 

Спершу радикали повезли нас до штаб-квартири, де 20 хвилин проголошували промову про боротьбу з підпільними азартними іграми та їхню шкоду. Далі в дорозі до місця події, яке від нас продовжували приховувати, очільник організації нахвалював мою роботу і попередні сюжети і кілька разів натякав, як йому приємно буде подивитися "крутий сюжет" про сьогоднішній рейд. 

Головне, що в таких умовах вам слід робити, – це нічого не обіцяти. Намагатися всіляко переводити розмову на суть справи, на діяльність організації, на їхні методи, на те, що відбудеться нині, а не обговорювати свою роботу або майбутній матеріал. Панібратства та дружнього поплескування по плечу варто також уникати. Не заводьте себе свідомо в пастку, коли потім, після знімання, вам буде важко писати об’єктивний і критичний матеріал. Якщо після зйомки ваш респондент пропонує завезти вас додому чи на роботу – уникайте цього. Не слід давати людині багато інформації про себе. Ви ж не можете знати, чи сподобається йому ваш матеріал, чи ні.

Коли ми таки доїхали до казино, молодики кинулися трощити всередині все майно. Вони не оточили заклад і не викликали поліцію, а натомість вчинили самосуд. Зрозуміло, що жодної оди щодо їхньої діяльності я не міг зробити, чого, мабуть, їхній очільник від мене очікував. Матеріал був критичний як щодо діяльності підпільного закладу, так і щодо свавілля радикалів. 

Чи сподобався їм матеріал, чи ні, не знаю – мені не дзвонили і не писали, оскільки своїх контактів персональних, я, ясна річ, їм не залишив. 

Отже, якщо ви зібралися на інтерв’ю до небезпечного для вас респондента:

• проводьте зустріч лише вдень і лише в людному місці;
• обов’язково перед зніманням надішліть двом людям (редактору і другові) контакти респондента, місце і час інтерв’ю. По суті, так варто зробити, навіть якщо ви їдете не на інтерв’ю, а на будь-яку небезпечну зйомку. Можете навіть домовитися про час і пароль-слово, яким маєте відзвітуватися телефоном, коли все пройде добре;
• оцініть, наскільки доцільна ваша присутність на інтерв’ю, чи є фактори ризику, які можуть зіпсувати зустріч через персональне ставлення респондента до вашої особи. Можливо, тоді варто відправити на інтерв’ю іншого колегу;
• не давайте адреси і приватного телефону респонденту і відмовляйтеся ввічливо від пропозиції довезти вас додому. Придумайте будь-який привід: "маю зустріч", "кваплюсь у кіно" тощо;
• не обіцяйте в жодному разі зробити позитивний матеріал на кшталт "та ви будете супер виглядати в сюжеті!";
• оминайте панібратства.

Азад Сафаров, журналіст

Матеріал підготовлено в межах проєкту з безпеки для журналістів Jmama