Цензура громадської думки. Як кібербулінг редакцій впливає на роботу медій

indianexpress.com indianexpress.com

87% медійників потерпає від онлайн-цькування через свою професійну діяльність, свідчить дослідження ІМІ. Згідно з цим же дослідженням, 31% випадків онлайн-булінгу стається після публікації журналіських матеріалів. ІМІ у своєму Барометрі свободи слова фіксував випадки, коли журналісти зазнавали цькування і навіть отримували фізичні ушкодження саме через те, що нападникам не подобається медіа, де працює той чи інший журналіст, безвідносно до його персони. Якщо перенести це в площину інтернету, то випадків кіберцькування журналістів саме через належність до конкретного медіа та цькування самих медій будуть десятки тисяч. 

📱Покарання цькуванням

Найчастіше булінг редакцій виникає тоді, коли вони висвітлюють резонансні теми. У редакції Hromadske стверджують, що зазвичай від інтернет-цькування потерпають, коли пишуть на тему порушення прав ЛГБТ. Їм закидають “лівацтво”. Власне, “лівацьке” вже стало прізвиськом, яким їх називають хейтери. В Hromadske стверджують, що вони як медіа мовлять безсторонньо та об'єктивно, а в Україні права ЛГБТ-людей порушуються часто, тому не можуть оминути ці теми.  

Тетяна Кузнєцова Head of SM and communication hromadske каже: Також деяким людям важко повірити в те, що ми справді незалежне медіа, тому нам деколи приписують зв’язки з різними політиками й хейтять за це. Ми це сприймаємо з гумором, тому слова “хробацьке”, “лівацьке” вже стали нашим улюбленим корпоративним мемом. І все ж прикро, що за всіх відкритих фінансових звітів та прозорої діяльності залишаються люди, яким складно довіряти нам”.

У Київському бюро Радіо Свобода кажуть, що зазвичай кібербулінг щодо їхнього медіа та журналістів набуває форми образливих повідомлень, які мають на меті принизити авторів матеріалу. Втім, в окремих випадках трапляються й онлайн-погрози. У редакції вважають, що серед мотивів може бути бажання змістити фокус уваги з розслідування про конкретного політика на особу авторів. 

“Цькування може бути з міркувань помсти, щоб атакувати редакцію, що опублікувала інформацію, яку політик намагався приховати. Іноді до булінгу вдаються справжні користувачі соцмереж, можливо тому, що це легкий спосіб виплеснути власну агресію чи незадоволеність. Ба більше, інтернет дає змогу водночас залишатися анонімним, а отже уникати відповідальності за сказане чи написане”, –  коментує Інна Кузнецова, керівниця Київського бюро Радіо Свобода.

Редактор інтернет-видання МОСТ (Херсон) Сергій Нікітенко розцінює неконструктивну критику також як один з елементів кіберцькування. 

“Нам, як виданню, що претендує на звання лідера регіону, не за кліками, а за якістю, рівнем інсайдів та оперативністю дуже важко “вивозити” саме помилки. Бо це відразу активізує проти всю “просвєщьоную” фейсбук-спільноту та колег. Мені воно виглядає теж як елемент булінгу і особисто мене трішки засмучує. Нещодавно була історія з джерелом у поліції, яке нас підставило з повідомленням про вбивство місцевих кримінальних авторитетів. Інформація виявилася недостовірною, ми понесли репутаційні втрати й потрапили під нищівну критику “колег”. Єдине втішає, що більшість тих, хто булив, самі є яскравими представниками “журналістики Ctrl+C, Ctrl+V”.

Часто через упереджене ставлення до медіа і його журналістів можуть хейтити не тільки в мережі, а й фізично перешкоджати. Олексій Братущак, ексжурналіст 5 каналу, каже, що через постійне цькування каналу з боку людей із проросійськими поглядами та прихильниками Партії регіонів, журналістам було страшно працювати насамперед у Криму. 

Тієї ж думки Інна Кузнецова керівниця Київського бюро Радіо Свобода, вона пояснює, що найчастіше булінг журналістів відбувається не тому, що інтернет-переслідувачі не задоволені якістю роботи конкретного журналіста, а тому, що цей журналіст працює саме на РС. 

“Здебільшого тролі булять нас не тому, що їм не подобається конкретна особа, а тому, що ми працюємо на Радіо Свобода. Хоча нібито їхні коментарі адресовані конкретній людині, то ведучий не підготовлений, то погано виглядає, не так одягнений і таке інше”, –  пояснює Інна Кузнецова.

“Але коли ж мова про подання альтернативної (до російської пропаганди) інформації про Крим і Донбас, то подекуди в нас складається враження щодо використання спеціальних методичок, з деяких тем атакують конкретними заготовленими меседжами. Є такі тролі, які з ефіру в ефір щоденних програм пишуть навіть одними й тими ж реченнями”, – продовжує керівниця Київського бюро РС.

Так наприклад, кореспонденту ТСН Дмитру Фурдаку мітингувальники зірвали пряме ввімкнення перед будівлею Адміністрації президента під час висвітлення мітингу на підтримку тодішнього Президента України Петра Порошенка. Один з учасників мітингу "навіть дав кулаком у камеру". Інцидент стався через належність журналіста до телеканалу 1+1.

📱Цькування блокуванням

В українських реаліях кібербулінг за законодавством можна вважати тиском на журналістів (ч. 2 ст. 171), однак до цього часу судової практики щодо таких випадків немає. А наслідки таки є.

У 2017 році сайт МОСТ (Херсон) “зламали” та видалили декілька десятків публікацій, пов’язаних з критикою певних осіб. Окрім цього, були закриті від індексації всі сторінки сайту, і він на декілька місяців випав з пошукових систем. 

“Ми не відразу зрозуміли, що сталося, втратили час і не змогли відшукати потім докази зламу. Після цього посилили систему безпеки, наскільки це можливо, та періодично змінюємо паролі й стежимо прискіпливіше за безпекою”, – коментує редактор МОСТ, Сергій Нікітенко

У редакції hromadske розповідають, що на їхній сторінці Tik Tok були чотири випадки блокувань відео через скарги користувачів. 

“На річницю Революції гідності ми виклали відео з архівними кадрами Майдану, але його заблокували через скарги користувачів “на кадри жорстокості та насильства”. Коли ми зробити відео про медичний канабіс, його також заблокували через скарги на “пропаганду підакцизних наркотичних товарів”, пояснює Тетяна Кузнєцова Head of SM and communication hromadske.

Після таких блокувань перегляди інших відео медіа значно впали на деякий час.  

Якщо хейтери не вдаються до блокування контенту чи зламу сайтів, то вони намагаються побічно обмежити контент, який їм не подобається. Журналіст Олексій Братущак розповідає, що його відео про партію Шарія, яка була зареєстрована не на одіозного Анатолія, а на нікому невідомого Сергія Шарія, в YouTube набрало величезну диспропорцію лайків та анлайків на користь останніх. Це сталося після блогу Анатолія Шарія, де він публічно “критикував” цей матеріал.  

Кирило Євсеєв, спеціаліст із просування каналів на YouTube, пояснює, що кожен YouTubе-канал має прагнути, щоб кількість лайків превалювала над дизлайками, оскільки ця ситуація створюватиме психологічну картинку для аудиторії та формуватиме упереджене ставлення до контенту ще до перегляду відео. А людям, які поставили анлайк, не з'являтимуться відео цього каналу в рекомендаціях. 

📱Приховані наслідки цькування

Кібербулінг найчастіше є актом публічного приниження, тому спричиняє підсвідомий страх і сором у тих, кого булять. Часто люди намагаються стати непомітними, щоб не привертати зайвої уваги “тролів”. А для роботи журналіста це може мати катастрофічні наслідки. 

“Є більша проблема, з якою можуть зіткнутися незалежні медіа в майбутньому. Адже зараз дедалі частіше редакції, щоб не бути залежними від медіавласника, створюють клуби своїх прихильників та стимулюють фінансування читачами. Але це може вилитися в проблему, коли редакція буде залежною від думки своїх читачів чи патронів. Якщо матеріал не збігатиметься зі  світоглядом чи вподобаннями читачів, а може і грантодавців, то після того редакція може втратити прихильників та певні суми грошей і отримати дірку в бюджеті. А в умовах незалежного фінансування від олігархів не буде фінансової спроможності її відшкодувати, що призведе до звільнень чи навіть закриття таких медіа в переспективі”, – стверджує журналіст Олексій Братущак.

Редакція “Української правди”, навіть опублікувала заяву щодо справ Порошенка та Стерненка з вимогою припинити цькування редакції. 

Із заяви УП зрозуміло, що редакція вбачає в онлайн-булінгу спроби тиску та намагання вплинути на їхню діяльність “Будь-яке намагання вплинути на нашу роботу з боку політиків, активістів, чиновників чи представників бізнесу (будь-кого) ми можемо розцінювати як тиск, а намагання обмежити наше право повідомляти факти суспільству – як спробу цензури”, йдеться в заяві.

Головна редакторка “Української правди” Севгіль Мусаєва розповідає, що з боку прихильників Петра Порошенка та Сергія Стерненка були цілі кампанії, які були спрямовані проти авторів УП. На переконання хейтерів, медіа не досить об’єктивно висвітлює події.  

“Щодо справи Павла Шеремета активісти вважають, що ми як редакція маємо зайняти якусь позицію. Хоча ми не можемо, адже є стороною в суді, а це зобов’язує нас не розголошувати деталей та не висловлюватися”, коментує головна редакторка УП Севгіль Мусаєва.  

Доречі, заява УП ніяк не вплинула на кібербуліг редакції, але журналісти вважали за потрібне її опублікувати.

У Hromadske побоюються, що кібербулінг у довгостроковій перспективі може спричинити небажання в журналістів братися за складні теми. Адже кіберцькування  дуже знецінює роботу конкретного журналіста, демотивує і пришвидшує професійне вигорання.  

“На щастя, одна з цінностей hromadske сміливість. Ми проговорюємо такі випадки на спільних зборах редакції та на фідбеках, продовжуємо робити свою роботу і намагаємося захищати одне одного”, переконує Тетяна Кузнєцова Head of SM and communication hromadske.

🧸 Від авторки

Вимоги до журналістів в українському суспільстві досить суворі. Медійники не мають права помилятися, мусять говорити тільки правду, причому правда в кожної сторони конфлікту буде своя, мають відповідати загальним трендам та поглядам більшості й у жодному разі не порушувати непопулярних тем, які йдуть у розріз із суспільною думкою. У самій же журналіській спільноті не заведено боятися або бути вразливими. Тому часто медійники лишаються сам на сам зі щоденними та планомірними образливими повідомленнями, принизливими коментарями, з їхніми спотвореними фото кількарічної давнини. На них можуть напасти тільки тому, що вони журналісти й уособлюють усіх, хто працює в медіа. Образи їхню адресу читають їхні рідні, хвилюються та отримують супутню травматизацію. А журналіст/-ка і далі має залишатися сильною, не зважати ні на хвилювання рідних, ні на обурення “громадської думки”, бо щойно хтось виявить свою вразливість, то отримає нову хвилю хейту, яка пригадає всі попередні “гріхи”. Чи не цензура це?

Ірина Земляна, медіаекспертка та тренерка з безпеки ІМІ

Інші матеріали
Перша домедична допомога для журналістівПОРАДИ. Як журналістам адаптуватися до роботи в умовах пандемії Covid-19
©Mutlu Kurtbas
Юридична допомогаЛікарська таємниця vs свобода слова
КібербезпекаВебсерфінг. Безпечна робота в браузері