Що таке синдром річниці та як собі допомогти в роковини початку повномасштабної війни

Оцінка і планування ризиків

Колаж ІМІ

22 лютого відбувся вебінар “Рік стійкості. Як ми долаємо стрес війни”, організований Інститутом масової інформації. Експертками вебінару були Ірина Ейгельсон, кандидатка психологічних наук, дослідниця, тренерка, фасилітаторка діалогів, учасниця Глобального партнерства із запобігання збройним конфліктам (GPPAC) та Оксана Романюк, виконавча директорка ІМІ, членкиня Наглядової ради Суспільного та Комісії з журналістської етики. Пропонуємо вашій увазі короткий виклад вебінару. Проглянути відеоверсію можна на фейсбук-сторінці ІМІ за посиланням. 

Цей рік за відчуттями як аерофобія. Коли ти втрачаєш контроль над ситуацією, не розумієш, куди рухаєшся, не можеш опанувати себе та знайти опору і стійкість. Це надзвичайно впливає на всі сфери життя. Журналістам важче, адже вони не тільки відчувають тривогу, як усі громадяни, а ще й пропускають через себе купу історій, повʼязаних з героями матеріалів, і споглядають трагедії на власні очі.

Що означає рік війни для нашої психіки і як він на всіх нас вплинув

Варто зазначити, що ненависть – це абсолютно нормальна реакція, особливо якщо вона переходить у реальні дії: хтось донатить, хтось волонтерить, а хтось у будь-який спосіб наближає перемогу. Ненависть є абсолютно природною реакцією на таку загрозу, як війна. Але якщо хтось навіть не відчуває ненависті, то це також нормально. Ми всі різні, і в людей є кілька типів реакції на подію, яка загрожує життю:

1. Закляклість. Багато хто з нас на початку повномасштабного вторгнення відчував цей стан, коли не розумієш, куди бігти та що робити. Якщо навіть добре були підготовлені та мали план. Тому частина з нас точно відчувала оце безсилля і втрату контролю в тому, що робити прямо зараз.
2. Діяти. Це ті люди, які зустрічають такі події активною боротьбою в будь-який спосіб.
3. Бігти. Це також дія, хоча вона відмінна від дії спротиву (боротьби). Це дуже поширена реакція. І це не тільки про тих, хто був змушений виїхати до інших міст України або за кордон. Це природна реакція, коли ти розумієш, що дати відсіч складно та не вистачає ресурсу, але бігти, щоб зберегти своє життя, є абсолютно нормальним.

Що може відбуватися з нами під час річниці 

Є в психології такий термін: "ефект річниці" – це той період, коли приходить дата, яка нагадує про якусь втрату, трагедію або катастрофічну подію, що завдала дуже багато болю в минулому.

Люди навколо такої дати можуть також переживати певні симптоми: 

• На емоційному рівні – виснаження, апатія, безсилля, складність концентрації, тривожність, дратівливість щодо близьких, постійна готовність до сліз. Це все абсолютно нормальні реакції психіки. Вони можуть бути помірними чи сильними. Головне знати й усвідомлювати, що це повністю нормальні реакції. Тим більше що на відміну від ситуації, якщо хтось втратив близького рік чи два тому, наша подія ще не завершилася, вона йде і не в минулому. Вона досі в теперішньому часі, і вона не завершиться завтра та триватиме в майбутньому. Згідно з опитуванням ІМІ, 90% медійників відчувають схожі симптоми.
• На фізичному рівні: у деяких людей можуть бути відчуття в тілі або інші реакції організму – головний біль, безсоння чи відчуття болю в різних ділянках. Це також може бути повʼязане з наближенням певної трагічної дати. 
• Відчуття провини. Воно може загострюватися час від часу. Щось зробив/-ла не досить або не те. Бо ми всі на початку вторгнення ухвалювали важкі для нас рішення, і весь цей рік з нами відчуття провини. Воно не залежить від того, скільки ми віддаємо на допомогу, на волонтерство, скільки донатимо чи працюємо – завжди здаватиметься мало. 
• Суцільний лютий. Це про те відчуття, що ця подія тягнеться і вона ще не завершилася. Хоча є і ті, для кого цей лютий завершився, адже відбулося за цей рік дійсно багато.
• Розчарування. Крім ями спогадів та флешбеків, у які ми провалимося, може бути також яма розчарування. Розчарування в державі, у суспільстві, адже крадії крадуть, ми вже не такі обʼєднані, як були в березні-квітні, зʼявляються конфлікти тощо. Це теж природна реакція, бо зміни в суспільстві швидко не відбуваються.

Що може допомогти

1. Усвідомити. Потрібно спробувати усвідомити – все це жахіття з нами дійсно сталось і продовжує відбуватися. Але ми справді за цей рік дуже багато з чим змогли впоратися – як на індивідуальному рівні, так і на рівні суспільства, країни та конкретних громад. Добре б було усвідомити, що саме нам допомагало. Зрозумійте, що вас підтримувало на плаву весь цей час. Так само зрозумійте, що допомагало вашій громаді чи колективу.  

2.Фокусуватися на тому, що можете проконтролювати. Потрібно прийняти ситуацію та фокусуватися на щоденних завданнях, на які можна впливати й вирішувати. Що я роблю? Що я можу? Це і про побут, і про роботу, і про волонтерство. Про те, які конкретні дії я можу, я роблю і я контролюю. Це частина тієї стійкості, яка нас тримала і яка продовжує підтримувати.

Памʼятайте відому фразу Віктора Франкла: "Ламалися ті, хто вірив, що це швидко закінчиться, або ті, хто думав, що це не закінчиться ніколи. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися".  

3. Сенс. У тому, що я роблю, для чого я це роблю. Наприклад, мій журналістський матеріал, над яким працюю, має сенс і для героїв, і для моєї аудиторії. Це і сенс загальний – про те, що ми дуже добре розуміємо, за що саме і проти чого ми боремося всією країною. Втрата сенсу є дуже стресовою. Вона може відчуватися в ці дні, але сенс – це все, що нас підтримує.

4. Коло підтримки. Подивіться, хто є у вашому колі, і, можливо, в ці дні, поговоріть з кимось про спогади, а в нас у всіх є спогади про 24 лютого. Поговорити про це може бути корисним і підтримувальним. Поговорити – це не замінити читанням спогадів інших у соцмережах. Читання і спілкування – це різні процеси. Виділіть собі певний проміжок часу для читання спогадів, а в інший час підіть і поспілкуйтеся. 

5. Ритуали. Подумайте про певну ритуальну дію, яку ви можете зробити. Зібратися разом, піти на акцію у вашому місті, сходити в церкву тощо. Те, що буде для вас саме такою ритуальною дією спогадів про 24-те.

6. Це мине. Нагадуйте собі, що ці симптоми минуть і за тиждень-два вже буде легше. Залишаться симптоми, які були, але буде легше проживати. 

Рекомендація для журналістів. Якщо ви готуєте матеріал про роковини, подивіться, чи є можливість додати туди, скільки всього ми змогли, для того, щоб ваші читачі також це відчули. Зрозуміло, що там буде інформація про наші втрати та трагедії, але додайте те, як саме нам вдалося вистояти та пережити це все. Як вистояла ваша громада, ваш колектив та інші спільноти. У вас є можливість і їх підтримати.